Відкриття Гільде Леві: від наукових експериментів у Копенгагені до історії науки

Гільде Леві (1909–2003) народилася у Франкфурті-на-Майні (Німеччина) у сім’ї, де цінували освіту та культурний розвиток. Її батько був банківським директором, а мати — вчителькою, тож дівчина змалечку отримувала інтелектуальну підтримку. У 1930-х роках Леві вступила до Берлінського університету, щоб вивчати фізику, але швидко опинилася в епіцентрі політичних потрясінь. У січні 1933 року Адольф Гітлер став канцлером Німеччини, і ця подія перекреслила перспективи Гільде Леві залишитися на батьківщині. Вона все ж затрималася в Берліні, щоб завершити докторську дисертацію, здати іспити й остаточно отримати звання доктора фізики (1934). Саме тоді Леві звернулася до данського відділу Міжнародної федерації університетських жінок, і вже за кілька місяців отримала дозвіл на переїзд до Інституту Нільса Бора в Копенгагені.

Хільда Леві (в центрі) та Ліза Мейтнер в Інституті теоретичної фізики Копенгагенського університету в 1963 році

Розвиток у Копенгагені: від квантової фізики до біофізики

У 25 років Гільде Леві опинилася в середовищі, яке визначало напрямки розвитку ядерної та квантової фізики. Інститут Нільса Бора був відомий тим, що збирав видатних учених з усього світу: саме тут працювали Джеймс Франк (1882–1964), лауреат Нобелівської премії з фізики, і Георгій (Дьйордь) де Гевеші (1885–1966), піонер у застосуванні радіоактивних ізотопів як «мічених атомів». Хоча Леві мала суто фізичну підготовку, вона швидко заглибилася в біофізичні дослідження, допомагаючи споруджувати обладнання на кшталт оптичних лав і лічильників Гейгера для вивчення фотосинтезу та радіоактивного випромінювання.

Інститут Нільса Бора

Попри те, що Гільде була докторкою фізики, в інституті вона виконувала й «жіночі обов’язки», прийняті тоді в наукових колах: друкувала листи, телефонувала за дорученням колег і навіть готувала їжу. Сама Леві згадувала, що не відчувала приниження, адже це були водночас шляхи до соціалізації й налагодження стосунків. Короткими вечорами вона каталася на велосипедах із колегами, відвідувала парк розваг Тіволі, а також святкувала Різдво разом із родиною Нільса Бора, вибудовуючи атмосферу довіри у переважно чоловічому науковому середовищі.

Леві виконувала деякі секретарські завдання для колег-чоловіків, наприклад, подача кави. Зліва - Леві, Рудольф Пейєрлс і Вольфганг Паулі; праворуч - Леві і Нільс Бор

Наукові пошуки Гільде Леві та вимушена втеча

У 1930-х роках Гільде працювала з Джеймсом Франком, досліджуючи флуоресценцію хлорофілу, та співпрацювала з де Гевеші над вивченням рідкісноземельних елементів і застосуванням радіоактивних ізотопів у біології. Вона також допомагала Отто Фрішу (1904–1979) та трохи взаємодіяла з Лізе Мейтнер (1878–1968) — видатною фізикинею, яка брала участь у відкритті ядерного поділу ядра. Однак після квітня 1940 року окупована Німеччиною Данія стала небезпечним місцем для вчених єврейського походження. Леві перемістилася з Нільсового інституту до лабораторії Carlsberg, де продовжила працювати з де Гевеші, змінюючи фокус на використання важкої води в біологічних дослідженнях. У вересні 1943 року, коли утиски євреїв посилилися, Гільде Леві та інші науковці втекли до Швеції, де вона працювала в Інституті Веннєр-Грена (Стокгольм).

Повоєнне відродження та нові відкриття

Після закінчення Другої світової війни Гільде Леві повернулася до Копенгагена, однак там більше не займалися біологічною тематикою. Тож у 1946 році вона перейшла до Зоофізіологічної лабораторії, де співпрацювала з фізіологом Гансом Генріком Уссінгом (1911–2000). Нові задачі й методи стали черговим викликом, адже біологічні експерименти кардинально відрізнялися від робіт, проведених у Інституті Нільса Бора. Леві продовжувала шукати можливості зростання і в 1947–1948 роках вирушила до США, де спершу планувала працювати з Джеймсом Франком в Університеті Чикаго, але натомість опинилася в команді Вілларда Ліббі (1908–1980), автора методики радіовуглецевого датування.

Леві в лабораторії радіовуглецевого датування

Повернувшись до Данії, Гільде Леві привезла знання про радіовуглецевий метод і завдяки налагодженим контактам зі США допомогла побудувати в Європі першу апаратуру для радіовуглецевого датування. Вже 1951 року данські археологи разом з Леві могли точно визначати вік органічних артефактів. Її досягнення у цій галузі багато в чому випередили європейські інститути. Також із 1950-х років Гільде Леві відігравала ключову роль у розробці законодавства щодо радіаційної безпеки в Данії. Здобутий досвід і контакти з американськими колегами дозволили їй адаптувати американські нормативи з безпечного використання радіоізотопів під данські умови. Вона була серед перших, хто консультував державні органи з питань радіоактивного забруднення довкілля, особливо після випробувань ядерної зброї.

Викладання та промоція інтердисциплінарності

У 1949 році Леві розпочала викладати курси з використання радіоізотопів у медицині та радіаційної безпеки, які виявилися настільки популярними, що вона читала паралельно кілька курсів на рік до 1970-го. Переважно ці лекції відбувалися ввечері, коли на них могли прийти медичні працівники й науковці, які вдень працювали в лікарнях і лабораторіях. Леві охоче ділилася досвідом у застосуванні ізотопів для візуалізації та терапії, а також навчала правил поводження з небезпечними речовинами. У 1950–1970-х роках вона, разом з асистентами та колегами, проводила дослідження з авторадіографії, розробляючи кількісні методи вивчення живих організмів. Її висновки про процеси линяння у жаб, здобуті в 1970-х, суперечили тодішнім усталеним уявленням, але водночас стали кроком уперед у розумінні гормональних змін.

Наукова спадщина та історія науки

Коли Гільде Леві «вийшла на пенсію» в 1979 році, вона не припинила наукову діяльність. Навпаки, вона зосередилася на збірці документів і матеріалів в Архіві Нільса Бора, а також написала біографію свого наставника Георгія де Гевеші, висвітливши його внесок у розвиток ядерної та радіаційної фізики. Леві вважала, що збереження історії науки є важливим завданням для науковців, адже молоді дослідники повинні знати контекст відкриттів, зроблених попередніми поколіннями. Вона померла в Копенгагені в 2003 році на 94-му році життя, залишивши чималий доробок у науці про радіоактивність, датування, медичні застосування та біофізику.

Широкий світ науки замість вузької спеціалізації

Попри те що Гільде Леві часто опинялася «в тіні» більш відомих чоловічих постатей, насправді вона була піонеркою інтердисциплінарного підходу до фізики та біології. Вимушені переїзди, труднощі з фінансуванням, дискримінація за ознакою статі й походження — усе це формувало її гнучкість у науці. Леві не боялася переходити з теми на тему, від квантової фізики — до біофізики, від дослідження хлорофілу — до регулювання радіаційної безпеки. Саме така багатовекторність і стало її головною рисою, яка, можливо, завадила Леві стати лауреаткою великих премій на кшталт Нобелівської, проте зробила її внесок особливо багатогранним.

Гільде Леві навчилася поєднувати теоретичні знання з практичними завданнями, налагоджувати діалог між фізиками та біологами, медиками та державними органами. Її діяльність висвітлює не лише історію єврейських учених, змушених рятуватися від нацистських переслідувань, а й роль жінок у науковому середовищі першої половини XX століття. Виконуючи й «чоловічу», й «жіночу» роботу в лабораторіях, вона увійшла у внутрішнє коло наукових комунікацій і за допомогою цих соціальних зв’язків будувала свою кар’єру в умовах, коли для жінок було украй мало можливостей. Завдяки такій стратегії вона не тільки зробила низку важливих відкриттів, а й сприяла поширенню нового знання у різних сферах.

Нині ж наукова спільнота поступово віддає належне Гільде Леві. Її життєпис — це приклад того, як втрати й вигнання можуть стати поштовхом до відкриттів і співпраці, які визначають обличчя сучасної науки. І, звісно, це нагадування, що успішний науковець — це не лише той, хто здобув престижну нагороду чи присвятив усе життя одній вузькій спеціальності, а й людина, здатна комунікувати, навчати і виходити за межі традиційних дисциплін, залишаючи по собі вагомий спадок.

Джерела:

1. American Institute of Physics, Niels Bohr Library & Archives: Oral History interview with Hilde Levi (1979)[Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.aip.org/history-programs/niels-bohr-library/oral-histories (дата звернення: 08.02.2025).

2. Niels Bohr Institute official website archives [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

https://nbi.ku.dk (дата звернення: 08.02.2025).

3. Levi, H. George de Hevesy: Life and Work [Електронний ресурс] / H. Levi. – Niels Bohr Archive Publications, 1985. – Режим доступу: https://www.nbarchive.dk (дата звернення: 08.02.2025).

4. Willard F. Libby and Radiocarbon Dating – University of Chicago archives [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.lib.uchicago.edu (дата звернення: 08.02.2025).