Підйомні корпуси НАСА: випробування космічних літаків

З 1963 по 1975 рік у Драйдені проводилися випробування дослідницьких транспортних засобів із підйомним корпусом. Метою було перевірити концепцію польоту корабля без крил, який міг би повернутися на Землю з космосу та здійснити посадку як звичайний літак. Аеродинамічна підйомна сила, необхідна для польоту в атмосфері, створювалася формою транспортних засобів, а не крилами.

Початок програми

У 1962 році директор Центру льотних досліджень Пол Бікл схвалив програму створення легкого безмоторного підйомного кузова для випробування безкрилої концепції. Перший прототип, M2-F1, мав напівконусну форму та виглядав як «літаюча ванна». Корпус був виготовлений з фанери на сталевій рамі. Спочатку цей транспортний засіб буксирували автомобілем Pontiac зі швидкістю до 120 миль на годину, а потім — літаком C-47, що дозволяло виконувати глісерні польоти з більшої висоти. 

Підйомні корпуси НАСА HL-10, M2-F1, M2-F2, M2-F3.

Успіх програми M2-F1 привів до створення двох важких підйомних кузовів, M2-F2 і HL-10. Перший політ M2-F2 відбувся 12 липня 1966 року. Проте 10 травня 1967 року, під час 16-го польоту, стався аварійний випадок, який сильно пошкодив апарат і поранив пілота Брюса Петерсона. Після цього M2-F2 був перебудований і отримав нове позначення M2-F3, досягнувши швидкості 1064 миль/год і висоти 71 500 футів. Тепер він виставлений у Національному музеї авіації та космосу у Вашингтоні.

HL-10 і X-24

HL-10 мав обтічну форму і встановив кілька рекордів, досягнувши швидкості 1228 миль/год і висоти 90 303 футів. Ці дані стали основою для розвитку космічних човників. HL-10 тепер виставлений у Драйдені.

Інший транспортний засіб, X-24A, здійснив 28 польотів, а пізніше був модифікований до X-24B. Ця нова конфігурація дозволила продемонструвати точні безмоторні посадки. Після зняття з експлуатації в 1975 році X-24B виставлено в Національному музеї ВПС США на базі ВПС Райт-Паттерсон, штат Огайо.

На фото видно X-24B в польоті над пустелею.